Іноді помічала, що саме влітку вчителю не вистачає спілкування. Протягом навчального року ми багато спілкуємося, хоч в основному з учнями. Влітку від уроків відпочиваємо. А спілкування саме з вчителями, собі подібними, не вистачає.

   В  соціальних мережах я була давно, навіть зараз не пригадаю, з якого року. Може з 2006 або 2007. Першою такою мережею був "Мой мир"  на mail.ru. Навіть там хотілося створити  групу для вчителів історії хоча б Суворовського району. Але тих вчителів тоді в мережах майже не було. Були поодинокі контакти з вчителями як з Росії, так і з України.  Перші товариства  з цікавими людьми (навіть професорами) були саме там. Були там і свої блоги. І перший такий  блог  я створила саме в цій мережі. Було цікаве спілкування з окремими людьми. Я довго поважала цю мережу, бо народ там зібрався більш  культурний, ніж в інших мережах.

    Пізніше, в 2008,  я натрапила на спільноту вчителів Росії ITN - Мережа творчих вчителів. Там були спільноти предметників, спільноти методистів, також вчителів, що прагнуть оволодіти інформаційними технологіями. Вони спілкувались на форумах, проводили один для одного майстер-класи  (як курс занять з домашніми завданнями), всілякі конкурси для вчителів та дітей. Тоді я провела з цією мережею цікавих пару років. І жалкувала, що немає таких вчительських мереж в Україні.

  Але поступово стала відходити. В спільноті істориків не складалися відносини (були там якісь агресивні чоловіки-вчителі, що дуже критикували висловлення вчителів-жінок. Крім того різниця в наших програмах та підходу до історії в школі  не сприяли порозумінню. Поступово і інші товариства стали затухати. Зараз навіть сайту такого немає.

  Були намагання створити якісь спільноти вчителів в Україні. Пам'ятаю, що десь реєструвалася. Але спілкування  в спільнотах не відбулося. І я навіть вже не сподівалася.

  Своїх вчителів з району витягнути в мережу для спілкування  теж не вдалося. Навіть через "В контакте". Остання мережа дуже зручна і багатофункціональна, але через неї більш активно можна було спілкуватися лише з учнями. Тут були товариства і вчителів, але знов таки з Росії, з якими поступово ставало дуже мало спільного для  нормального спілкування.

  В  мережі "Одноклассники"  мені було цікаво лише знайти однокурсників  та  своїх друзів з турклубу "Романтик". Але нам вистачило  на день-два спілкування з кожним  (про життя, роботу і сім'ю), і на цьому всі прагнення до розмов вичерпалися. В останній час я навіть не люблю цю мережу, бо вона проросійські налаштована.  Там, чомусь, багато ще наших вчителів зі школи, але не розумію, що вони там знаходять. Для роботи зовсім не зручна мережа. Тримаю там свій акаунт лише для того, щоб через QIP швидко вийти на своїх колег.

  З  Facebook  в  мене не зразу були порозуміння. В мене вже був свій акаунт, але мережа мені здавалася незручною, незрозумілою. І лише тільки з минулого року я змогла нею користуватися. А в цьому 2014 році знайшла друзів серед вчителів. І завдякі цій мережі потрапила в  Цифровий елітклуб вчителів. Це як раз вчителі з України. Вони викладають різні предмети, живуть в різних областях України. Їх всіх об'єдную захопленість інформаційними технологіями і бажання до  постійного самовдосконалення, до самоосвіти, до спілкування з колегами.

  В нас таки специфічна професія. Ми потребуємо спілкування  саме з вчителями. Особливо тоді, коли ти прагнеш до нового та до того, щоб і своїм досвідом поділитися.

    Завдяки соціальним мережам, завдяки Цифровому елітклубу вчителів я цього літа своїм спілкуванням була задоволена, бо знайшла те коло друзів, якого не вистачало раніше.  Але  про  цей  клуб і цікавих людей в ньому  буде  трошки пізніше.